Трохи поезії...

Пам'яті Небесної Сотні

Що сталося – того вже не вернути,

Не знайдуться відкуплення слова…

У темряві глибокої засмути

Скорбить Вкраїна – чорна, як вдова.

 

Осиротіла матір, овдовіла…

На шиї камінь, а на серці шрам

Вона ж для них майбутнього хотіла!

Віддати все могла ж своїм синам!

 

Що сталося – того вже не забути.

Тут мало співчуття, були важкі хрести.

Майдан прийняв за нас гріхів спокуту.

Нам треба пам’ять про Героїв берегти…

© Ірина Зінковська

 

Моєму братику Олегу

Хіба буває в світі більшим біль,

Коли навіки йде дитина?..

І до могилки буднями неділь

Веде протоптана стежина.

 

Там серед квітів і вогню свічок

Десь загубились сміх і втіха.

Заплуталось вузлом поміж стрічок

У наших душах чорне лихо.

 

Мій Боже, він такий ще молодий!!!

В такі роки живуть, кохають…

У Тебе, Господи, наш син – живий…

Хай в небо лине вічна пам’ять.

 

Присипана квітками матіол

Ота протоптана стежина.

Хіба буває більшим біль, ніж той,

Коли батьки ховають сина?..

 

©  Ірина Зінковська

 

 

 

...